Главная > История, Новости > «Зоря» футбольної Луганщини.

«Зоря» футбольної Луганщини.

13 октября 2010

У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», починаємо презентувати Луганську область.

Луганська футбольна школа вважалася однією з найпотужніших у Радянському Союзі, її вихованці здобували славу в різних колективах інших регіонів. Сергій Андреєв і Олександр Заваров, Сергій Пучков і Олександр Полукаров були зірками союзного та міжнародного калібру за часів СРСР, після розпаду «єдиного неподільного» в Росії та далекому зарубіжжі честь малої батьківщини відстоювали Сергій Юран, Віктор Онопко і Сергій Семак, в Україні − Тимерлан Гусейнов, Геннадій Зубов, Олег Шелаєв та інші. Нарешті, на початку 1970-х у обласному центрі зійшла ціла команда-зірка. Точніше, «Зоря» − перший нестоличний чемпіон СРСР…

Розумні розваги з м’ячем
Історики свідчать, що футбол на Луганщині «прописався» з 1908 року, коли робітники заводу Гартмана організували «Товариство розумних розваг». Однією з дисциплін, що культивувалася там, була гра в м’яч ногами. Шкіряну сферу привіз із Праги викладач гімнастики міністерського училища заводу − чех Генріх Држевіковскій. Перша футбольна команда проводила тренування на пустирі біля заводу, де нині розташовується спортивний зал «Зоря».

Кількість і якість
Невдовзі виникли футбольні колективи в Алчевську, Брянці, в Лозовій Павлівці, на Криворізькому і Кадіївському рудниках. Приблизно з 1911 року почалися регулярні міжміські зустрічі, а у квітні 1913-го в Костянтинівці була створена футбольна ліга Донбасу, що поклало початок проведення регулярних зустрічей між командами міст і селищ промислового краю. На початку 1920-х років − у період відродження країни після громадянської війни − Донбас посідав перше місце в Україні за кількістю футбольних клубів, яких було понад півсотні.

Наш паровоз, вперед лети!..
У 1922 році в Луганську відкрили стадіон імені Леніна, а ще через рік на місцевому паровозобудівному заводі імені Жовтневої революції була створена команда «Металіст» − прародителька нинішньої «Зорі». Під назвою «Дзержинець» вона у 1937 році дійшла до чвертьфіналу розіграшу Кубку СРСР, а в наступному сезоні − якраз після отримання Луганськом статусу обласного центру − виграла аматорську першість Української РСР, завоювавши свій перший титул і здобувши право виступати серед майстрів, у другому дивізіоні радянського футболу.

Дітище Володимира Шевченка
Повернення луганському колективу прописки в компанії професіоналів майже через два десятиліття, в 1957-му, пов’язане з ім’ям Володимира Шевченка. Значною мірою саме з ініціативи другого секретаря обкому футбольний Клас «Б» − тодішня перша ліга першості СРСР − була розширена й у ній знайшлося місце відродженій команді «Трудові резерви», яка протягом наступних років, аж до тріумфального 1972-го, рухалася вперед і вгору, зійшовши «Зорею» на футбольному небосхилі.

Гранди складають зброю
То був перший випадок, коли «золото» чемпіонату СРСР здобула команда обласного центру. Тренер Герман Зонін успішно підхопив естафету своїх попередників − Костянтина Бєскова, Євгена Горянського та Віктора Гуреєва. Уже в стартовому турі першості «Зоря» розгромила чинного чемпіона − київське «Динамо» − 3:0. Через чотири дні в Луганську склав зброю володар Кубка СРСР − московський «Спартак», у наступному турі було переможене московське «Динамо», що через місяць виступить у фіналі Кубку володарів кубків європейських країн. Як почали − так і пішло. Аж до «золотого» фінішу.

Урожайний 1972-й
За три тури до завершення турніру, після матчу з московським «Торпедо» 29 жовтня, «Зоря» оформила чемпіонський титул. Луганчани виграли рівно половину своїх матчів − 15, розділили звання найрезультативнішої команди з київським «Динамо» (52 голи), завоювали призи «За найкращу різницю», «Великого рахунку», «Кубок прогресу» та «Двома складами». Футболки збірних СРСР у тому сезоні вдягали 14 футболістів «Зорі»!

Успіх усього колективу
«У нашій команді немає «зірок», на яких би грала вся команда, − коментував цей успіх Герман Зонін. − Кожен футболіст працює на поле для всього колективу. Вболівальники та фахівці намагалися виділити з усіх гравців Семенова, Онищенка, Куксова, В.Кузнецова. Але не в єдиному футбольному ансамблі, а індивідуально. Розчарую таких товаришів. Ні Семенов, ні Онищенко, ні Куксов самі нічого не зроблять. Вони тим і сильні, що кожен з них грає для партнерів. І навпаки, партнери грають на них. У цьому сила команди. Тому перше місце «Зорі» − це успіх усього колективу». Основу того диво-колективу складали воротарі Олександр Ткаченко і Михайло Форкаш, польові гравці Олександр Журавльов, брати Віктор і Сергій Кузнецови, Володимир Малигін, Микола Пінчук, Володимир Абрамов, Сергій Морозов, Юрій Єлисеєв, Юрій Васенін, Анатолій Куксов, Володимир Старков, В’ячеслав Семенов і Володимир Онищенко, тренери Валерій Галустов і Владислав Глухарьов.

Від світанку − до смеркання
Уже без Зоніна, котрий прийняв пропозицію ленінградського «Зеніту», «Зорі» ще двічі випадав шанс поповнити клубну скарбничку − у 1974 і 1975 роках команда пробивалася до фіналу Кубку СРСР, але програла там спочатку київському «Динамо» (0:3 у додатковий час), а потім «Арарату» (1:2). Втрачаючи один за одним гравців «золотого» складу, змінюючи тренерів, залишившись без опіки після відставки Володимира Шевченка, колектив прийшов до логічного рубежу − розпрощався спочатку з вищою, а згодом і з першою лігою.

Роль у масовці
Наступний спалах «Зорі» датований 1986-м роком, коли команда виграла звання чемпіона УРСР, перемігши в зональному турнірі другої ліги, а потім у перехідному турнірі виборовши право на повернення до першої ліги. До того успіху були причетні багато особистостей, котрі голосно заявлять про себе і в перші роки незалежності українського футболу − Анатолій Куксов уже як тренер, гравці Сергій Погодін, Олег Волотьок і Тимерлан Гусейнов. Але, стартувавши серед учасників першого чемпіонату України, «Зоря» могла претендувати хіба що на роль у «масовці». Та й досі футбольна Луганщина живе спогадами про славне минуле.

Не «Зорею» єдиною
Окрім «Зорі», у вищій українській лізі виступав іще один повпред області − алчевська «Сталь». А за радянських часів честь регіону на всесоюзній арені захищали також луганське «Динамо», сєверодонецький «Хімік», «Авангард» (Ровеньки) та кадіївський «Шахтар» (місто змінювало назву на Стаханов, а команда − на «Стахановець» і «Вагонобудівник»). Останній колектив двічі − у 1956 і 1979 роках − вигравав першість України серед команд колективів фізкультури. І саме з ним пов’язані перші міжнародні успіхи луганського футболу.

Німеччину підкорили ще у 1920-х
У 1926 році Всеукраїнський комітет Союзу гірників створив збірну футбольну команду шахтарів Донбасу для поїздки в Німеччину. Основу колективу склали гравці Кадіївки. Результат поїздки − чотири перемоги, дві нічиї та дві поразки, різниця м’ячів − 19:15. Після перемоги над збірною Мюнхена німецька преса написала: «Ввічливість, організованість і дисципліна команди гостей відзначалися навіть соціал-демократичними і монархічними газетами. Вони наголошували, що це одна з кращих команд, які вони зустрічали, зокрема й у порівнянні з англійськими, французькими та італійськими».

Юрій Корзаченко, ФФУ (Луганськ – Київ)




Комментирование отключено.


  • 

  • Луганский рейтинг Rambler's Top100 Украина онлайн