Главная > История, Новости > Вторая молодость «Авангарда»

Вторая молодость «Авангарда»

3 ноября 2010

В рамках общенационального проекта «Футбольная страна», в цикле «От Сяна до Дона», завершаем презентовать Луганскую область. Тема этого материала — спортивная инфраструктура региона.

Домівка для «Трудових Резервів»
У березні 1951 року спортивна інфраструктура Луганська поповнилася новою спорудою − в експлуатацію ввели першу чергу стадіону імені Ворошилова на 7 447 місць. Рішення про його побудову міська рада прийняла ще 1934-го, зваживши на те, що команда міста − «Дзержинець» − вийшла на українську та всесоюзну арени. Та від ідеї до її втілення минуло понад півтора десятка років, розділених війною. Новий стадіон опанували «Трудові Резерви». Щоправда, за іронією долі, той сезон став останнім для команди. Заново її сформували тільки в 1957-му, напередодні старту новоствореного Класу «Б», де знайшлося місце й ворошиловградцям.

Не футболом єдиним
Колектив-попередник «Зорі» торував тут шлях до майбутніх вершин, розбудовувався й сам стадіон, який 1962-го отримав свою нинішню назву. Його місткість урешті-решт зросла до 40 тисяч, арена обзавелася біговими доріжками. Саме тут і в сусідньому манежі тренувалися багато зірок радянської легкої атлетики, зокрема, триразова олімпійська чемпіонка Ольга Бризгіна. «Авангард» також був базою підготовки важкоатлетів і борців

Новини − з перших рук
Але головним призначенням усе ж залишався футбол. «У цьому місці бився футбольний пульс міста, − згадує прес-секретар київського «Динамо» Олексій Семененко, чиї дитинство та юність пройшли в Луганську. − Біля величезної турнірної таблиці вболівальницький гомін не вщухав з ранку до ночі. Знавці ділилися найсвіжішими новинами. Пам’ятаю, був там такий дядько − Боб. Він працював м’ясником, у якого обслуговувалися кілька гравців «Зорі». Зрозуміло, що інформацію мав − із перших рук, тож авторитетом серед фанатів користувався шаленим».

Навздогін за велетнем
Перед матчами «Зорі» протягом її зіркової «п’ятирічки» наприкінці 1960-х-початку 1970-х років на «Авангарді» вишиковувалися кілька черг − одна до кас, за квитками, решта − за насінням. А після гри натовп уболівальників супроводжував автобус, що розвозив по домівках гравців і тренерів. «Неслися щодуху, поки сили були, − посміхається Олексій Семененко. − Одного разу мені вдалося добігти аж до дому В’ячеслава Семенова, це добрий кілометр від арени. Побачити кумира зблизька для десятирічного пацана було подією! Незважаючи на свої 175 сантиметрів зросту, він мені справжнім велетнем-богатирем тоді здався».

Яблоку ніде було впасти
Ворошиловградські велетні підкорили футбольну вершину СРСР, оформивши чемпіонство на полі рідного «Авангарду» 29 жовтня 1972 року в поєдинку з московським «Торпедо». Чи варто казати, що на трибунах того вечора був аншлаг. Загалом заповнюваність арени в той «золотий» рік становила 89,25% − найвищий показник в історії клубу та, без сумніву, один із найвищих за всі роки проведення союзних чемпіонатів колективами вищої ліги.

Заново народжений
Перше глобальне оновлення «Авангарду» відбулося 1986 року, якраз коли «Зоря» виграла «чемпіонат України» − турнір клубів шостої зони другої ліги першості СРСР. Замінили бігові доріжки, зняли кілька перших рядів, після чого місткість знизилася до 32 тисяч. А генеральної реконструкції та капітального ремонту споруда дочекалася в 2003-му. Фактично стадіон народився заново. Були укріплені залізобетонні конструкції, дерев’яні лави поступилися індивідуальним пластиковим сидінням, до ладу було доведене освітлення, з’явилося сучасне табло, а звукова система ProMatrix узагалі стала найкращою на той момент в Україні. Щоправда, оновлена арена може прийняти наразі лише 22 288 глядачів, але, на жаль, досягнення «Зорі» поки більшого й не вимагають.

Ленін помер, але справа його…
Як і раніше, приймає футбольні змагання інша луганська арена − стадіон імені Леніна, розрахований на 12 500 місць. Його збудували ще у 1922-му, подарувавши місту з огляду на революційні, бойові та трудові заслуги Луганська. Іще за життя вождя світового пролетаріату, «на прохання жителів міста», стадіон був удостоєний його імені, причому це рішення приймалося на рівні Раднаркому! Про колишні буремні часи й досі нагадує стіна з «кременя-дикуна», яка виходить на вулицю Карла Лібкнехта, колишню Садову.

З інфраструктурою − порядок
Із найкращих арен Луганщини слід відзначити 11-тисячний стадіон «Сталь» у Алчевську, стадіон імені Горюшкіна у Свердловську (11 000), сєверодонецький «Хімік» (12 000) і 20-тисячну арену Стаханова − «Перемогу». Найвищі оцінки з інших арен, що пройшли атестацію, мають стадіони в Сватовому, Кіровську, Краснодоні, Кременній, Рубіжному та Старобельську.

Юрий Корзаченко, ФФУ (Луганск — Киев)




Комментирование отключено.


  • 

  • Луганский рейтинг Rambler's Top100 Украина онлайн