Главная > Новости > Юрий Вернидуб: «Слушаем Президента, Премьер-министра — так всё красиво говорят. Однако на самом деле все по-другому»

Юрий Вернидуб: «Слушаем Президента, Премьер-министра — так всё красиво говорят. Однако на самом деле все по-другому»

2 февраля 2016

ВернидубГлавный тренер «Зари» — о своей адекватности, 50-летний юбилей, о планах навязать борьбу флагманам отечественного футбола и мысли о будущем премьер-лиги

Адекватність, квартира в Івано-Франківську, 50

— Юрію Миколайовичу, мені не зручно вам телефонувати, з огляду на те, скільки інтерв’ю ви роздали останнім часом. Така увага не набридла?
— Я ж адекватна людина. Ви знаєте, як я до цього ставлюся: з одного боку, не хочеться, а з іншого — незручно не брати слухавку. Це частина роботи будь-якого тренера й футболіста. Нічого з цим не вдієш. Потрібно бути адекватними й нормально до цього підходити. Найголовніше порадив підопічним: «Думайте над кожним словом, не робіть різких і приголомшливих заяв. Спокійно відповідайте на поставлені запитання». Помічаю, що до «Зорі» стало більше уваги. Водночас тішить, що команда своїм ставленням і грою заслуговує на це. Можливо, саме тому стільки гравців викликають до збірної. Не стоїмо на місці, намагаємося прогресувати. Головне — не зупинитися й не дати збій.

— Недавно спілкувався з Дячуком-Ставицьким: у неформальній частині розповідав, як, приміром, у Івано-Франківську допомагав вам із житлом. Окрім того, вважає вас своїм вихованцем. Натомість у ваших інтерв’ю про кар’єру не бачив згадувань про Юрія Михайловича.
— Один із періодів таки провів у Івано-Франківську й, до слова, не найгірший. Коли приїхав туди, Дячук-Ставицький спочатку працював керівником команди. Юрій Михайлович допомагав у всьому. Цього не викинеш. За радянських часів команда другої ліги виділила мені квартиру — це дорогого варте. Раніше ж їх не купували, а давали. Якраз з’явилася сім’я, народився син…

— А якщо перевести мову на людину, котра була для вас наставником.
— Це вже складніше. На мою думку, насамперед, це людина, котра вела мене з п’ятого класу до завершення школи, — Олександр Олексійович Горелов, якого, на жаль, уже немає з нами. Царство йому небесне. Це людина, котра справді прищепила любов до футболу й дала поштовх у кар’єрі. Кожен тренер залишив позитивний відбиток. Це кожного стосується. Якщо когось не згадав, нехай не ображаються. Коли повернувся із Санкт-Петербурга в Запоріжжя, а стара травма не дозволила продовжувати виступи, Мирон Маркевич і тодішній президент пан Межейко взяли мене на роботу в тренерський штаб. Дуже вдячний їм за це. Не кожного гравця залишають у клубі після того, як він повісить бутси на цвях.

— Недавно (22 січня) відзначили 50-літній ювілей, із чим уже вітав. Для вас не лячно сприймати такий вік?
— Однозначно — ні. Головне — почуватися молодим. Сподіваюся, так буде й надалі. Життя не завершується, але час швидко летить. Здавалося, лише щойно, а вже 50. Та нічого лячного.

— Як відсвяткували таку подію, зважаючи, що потрібно готуватися до поновлення змагань?
— Цьогоріч запланували три збори. Перший, втягувальний, провели в Запоріжжі (з 15 по 22 число включно). Уранці провів тренування, а ввечері найближчі, найрідніші та всі мої колеги відзначили мій ювілей.

— Читав, що двері зачиняли, щоби ніхто не прийшов.
— Мав на увазі, що зачинятиму двері на всі замки, щоби 50 до мене не прийшли. Та, на жаль, жодний замок не витримав, а мені додався один рік.

Начерки й нариси, головний біль

— Судячи із запрошених гравців (Сухоцький, Рафаэль, Пауліньо, Шевченко), скидається, керівники значною мірою виконали ваші побажання.
— Ваша правда. Хоча були й втрати. Пішов Кршеван Сантіні, кот­рий виявив бажання грати на Кіпрі. Це його право. Тим паче в нього залишалося лише півроку за конт­рактом. Розумію рішення, бо в 28 він отримував мало ігрової практики. Отож навіть не створювали перепон, аби припинити співпрацю. Те ж стосується Руслана Малиновського, в якого добігла завершення орендна угода. Вирішив не продовжувати виступи в «Зорі», а зробити крок уперед, переїхавши в Європу. Кожен вибирає свій життєвий шлях самотужки. Принагідно побажаю йому здоров’я й професіонального розвитку. Сподіваюся, він зробив правильний крок.

Тепер щодо новачків. Насамперед, повернули нашого вихованця Квасова з Естонії, де непогано себе проявив. Хочемо взяти на збори й оцінити його можливості. Тим паче раніше з нападників був лише Будківський. Підписали двох бразильців, яких хотіли бачити: перший — форвард Пауліньо (1993 р. н.), другий — лівий захисник Рафаэль Форстер (1990 р. н.), який може зіграти також у центрі. Уважаю, запросили хорошого рівня виконавців. Навіть упродовж тижневого домашнього зібрання, особливо на турнірі з міні-футболу, пересвідчився, що вони технічно оснащені — це добре помітно. До того ж, підписали молодого воротаря замість Сантіні, кот­рий пройшов школу запорізького «Металурга», а останнім часом був на контракті з «Динамо». Мова про Олексія Шевченка (1992 р. н.). Столичний клуб надав йому статус вільного агента, тому підписали з ним повноцінний контракт. Думаю, він складе серйозну конкуренцію Левченку й іншому Шевченку — Микиті. Плюс Артем Сухоцький. Молодий гравець, який успішно зарекомендував себе в «Олександрії». Розраховую на те, що він зможе вибороти місце у стартовому складі, розкриваючи й надалі свій потенціал. Згодом, маю надію, на нього звернуть увагу й тренери національної збірної.

Окрім того, маю ще кілька начерків і нарисів.

— Навесні в луганців розмірений календар, потреби в масштабній ротації не буде. Водночас обойма основної команди наразі становить 24 гравця. Чи не замаринуються гравці, котрі отримуватимуть менше ігрової практики?
— Не думаю. Та й не скажу, що це багато. У Туреччину полетить (спілкувалися перед вильотом, 24 січня. — Є.Д.) 22 польових виконавців і чотири воротарі. Футбол — жорсткий вид спорту. Сьогодні все гаразд, а завтра… Дай Бог, аби у хлопців не було проблем із здоров’ям. Самі розумієте, про що кажу. Ще півтора місяці підготовки. Потрібно бути готовим до всього. Тим паче зараз епідемія в країні. Ліпше, коли така конкуренція, ніж коли готується мінімальна кількість футболістів, а ти не знаєш, що робити, коли хтось випадає. Сподіваюся, кожен гравець боротиметься, а в мене буде приємний головний біль, кого випускати на поле.

Імідж, переросли, колорит

— Зараз бачу єдине пояснення: зігравання команди з орієнтуванням на наступний розіграш єврокубків, аби вийти тоді на свій максимум.
— Правильно міркуєте. Після того, як ми два роки не можемо вийти в груповий етап Ліги Європи, хочеться (якщо все складеться) гідно представляти Україну. Прагнемо не просто брати участь, а добувати бали в доробок рейтингу нашої країни, формуючи імідж «Зорі». Сподіваюся, йдемо правильним шляхом.

— Схоже, бразильці сюди приїхали винятково заради ЛЄ. Чи доб­ре, що вони хочуть використати клуб як трамплін?
— Нарешті дожили до того моменту, що гравці хочуть перейти в «Зорю», щоби досягати більших успіхів. Коли прийшов до керма команди, сказав, що мета номер один — стати міцним середняком, а потім рухатися далі. Уважаю, ми вже пройшли цей етап і переросли звання міцного середняка. Тепер щороку потрібно підвищувати планку. І не на словах. До того ж, нарешті почати нав’язувати конкретну боротьбу лідерам чемпіонату, щоби посідати вищі місця.

— Здається, луганці вже можуть буцатися з киянами та донеччанами.
— Можемо й однозначно! Іноземні гравці бачать це, тому й переходять до нас. Не залишають, а приєднуються! Хлопці, котрі приїхали з Бразилії, повинні додати колориту команді. Не один місяць стежили за ними. Спочатку наш селекціонер Кара-Мустафа, потім я. Думаю, зробили правильний вибір, який допоможе виконати намічені завдання. Водночас гравці злетять на своєму трампліні до заможніших і топовіших ФК.

— Чи є передумови до того, щоби зменшити залежність од орендованих гравців «Шахтаря»?
— Так, пішов Малиновський, зате залишилися Шевченко, Караваєв, Будківський, Тотовицький, який має зрештою показати свій високий рівень, й інші молоді гравці. Утім, кількість орендованих зменшилася. Чому взяли бразильців, Сухоцького й Олексія Шевченка? Наголошу: не в оренду, а повноцінно. Щоби клуб володів правами на них. Це крок уперед. Отож, коли нам заборонятимуть залучати орендованих гравців, зможемо їх безболісно замінити. Виручатиме конкуренція.

— Скажіть чесно, чи працювали над тим, аби знайти заміну всім орендованим гравцям?
— Думали, звичайно. Дуже хвилювався за це. Та не лукавитиму: дуже вдячний керівникам «Шахтаря» й головному тренеру Мірчі Луческу, що не забрали їх саме в цей момент. Вони справді пішли нам назустріч. Думаю, не тільки нам, а й самим гравцям, аби дати можливість завершити розпочату справу, а не завершити на півшляху. Розуміємо, якщо не зараз, це може відбутися влітку. До того ж, не знаю, який нас чекає наступний чемпіонат і що буде далі. Вимальовується не дуже гарна картина. Тільки відкриєш стрічку новин: «Говерла» ще не зібралася, «Волинь» має величезні проблеми, «Металіст»… Страшно стає. Отож, як на мене, найголовніше довести сезон до завершення. Надалі, плекаю надію, щось зміниться в країні, економіка почне вставати з колін. Слухаємо Президента, прем’єр-міністра — так усе гарно говорять. Однак насправді все по-іншому. Хочу помилятися.

Пул, бездомні, вага

— Скорочення ліги до 12 команд — вихід із ситуації?
— На мій погляд, так. Спочатку першість у два кола (це 22 матчі), а потім розбити команди по групам. Перша шістка бореться за медалі й зону єврокубків, а друга — за виживання. Читав, що хочуть створити єдиний пул, отож кожна перемога буде преміюватися. Це вже хоч цікаво буде. Думаю, кожен клуб прагнутиме взяти очки, щоби заробити певні кошти. Плюс — глядачі почнуть активніше ходити на стадіони. На першу частину змагань була дуже мала відвідуваність. Переважно ходили на єврокубки за участі «Шахтаря» й «Динамо». Лише згадати наш останній матч із «Ворсклою»: борються дві команди за путівки в Лігу Європи, а глядачів у Полтаві було вкрай мало. Думав, на місцеву команду прийде більше підтримати людей. Гаразд, на нас мало хто ходить — ми ж бездомні. Прекрасно розумію: як би ми не грали, а в Запоріжжі є своя команда. «Зоря» — це «Зоря», а «Металург» — це «Металург». Думаю, все йде в правильному напрямку й щось таки зміниться. Щиро кажучи, не хочеться, щоби зникали клуби. Так не повинно бути.

— «Зоря» посідає третє місце — це, як мінімум, злам стереотипів. Що бронзові медалі можуть змінити в житті клубу, у вашій діяльності та гравців?
— Дуже багато. Думаю, якби «Зоря» була в кінці турнірної таб­лиці та боролася за виживання, то будь-який президент, попри любов до клубу, можливо, вже би відмовився від нього. А коли команда грає не вдома, а в іншому місті, та продовжує виступи, бореться, створює конкуренцію для грандів, звичайно, будь-який очільник більше любитиме ФК. У нас непрості умови, але всі спокійно до цього ставляться, терплять, борються, а це дорогого варте. Либонь, тому команда й продовжує існування вже два роки, перебуваючи не вдома. Якщо досягнемо бажаного результату, розумітиму його вагу. Попри розмови: послабився чемпіонат, не та першість. Чемпіонат однаковий для всіх! Отож, честь і хвала керівникам «Зорі», котрі не кидають клуб у дуже складній ситуації, а намагаються підтримувати його. Отож вдячний керівникам, уболівальникам і фанатам, які підтримують нас. Низький уклін усім. А ми спробуємо показати цікавий футбол, аби привернути увагу нових глядачів на стадіон, які приходитимуть, аби отримати задоволення.

«Украинский футбол»




Комментирование отключено.


  • 

  • Луганский рейтинг Rambler's Top100 Украина онлайн