Главная > Новости > Нікола Ігнатьєвич: «Не скажу, що Болі правий, але розумію його»

Нікола Ігнатьєвич: «Не скажу, що Болі правий, але розумію його»

29 июля 2014

ИгнатьевичСербський оборонець «Зорі» розповів про переможний матч із «Лачі», наступне протистояння з «Мольде» та наслідки ситуації на сході

— Ніколо, чи складно налаштуватись на матч, коли пам’ятаєш, що перша зустріч завершилась із розгромом, — 0:3?
— Зрозуміло, що гандикап у три м’ячі перед матчем-відповіддю — серйозна перевага. Однак було дуже важливо виграти обидва матчі перед стартом у чемпіонаті. Власне, в нас ніколи не виникало проблем із самовіддачею на полі. До того ж, Юрій Вернидуб наголошував, що результат дуже важливий також у контексті здобуття очок до рейтингу УЄФА.

— Для більшості з вашої команди поєдинки з албанцями стали дебютними в єврокубках. У психологічному аспекті вам було простіше?
— Так, раніше з «Црвеною Звєздою» я вже виступав у Лізі Європи та навіть чемпіонів, а для моїх партнерів це — вперше. Скажу, що в нас команда молода, проте футбольно обізнана. Тобто не потрібно було вкотре пояснювати, в якому турнірі нам доведеться грати. Відтак після албанського матчу всі могли переконатись, що «Зоря» готова до таких двобоїв на євроарені.

— Віднині ви почали грати в центрі захисту. Чи комфортно вам після прощання з Шуничем займати його місце?
— Звичайно, мені зручніше грати ліворуч. Проте нинішній футбол вимагає від футболістів уміння виступати на двох-трьох позиціях. Спочатку я грав ліворуч в захисті, потім в «Тімішоарі» мене перевели вище, в півзахист, а тепер довіряють місце центрального бека. Для мене не складає проблем опанувати специфіку гри на новому місці на полі. Пам’ятаю, колись Шунич мені розповідав, як потрібно діяти в центрі захисту, чим гра в центрі відрізняється від флангової. Зрештою, після переїзду Тоні в Росію мене награють на його позиції, адже я один із найдосвідченіших гравців у команді.

— Саме ваш результативний удар головою відрив рахунок. Чи уявляли, що вам це вдасться?
— Чесно, я не думав про це. Припускав хіба, що матиму якусь можливість відзначитись, але не більше. Для захисника найголов­ніше — не дозволяти суперникам створювати свої нагоди поблизу наших воріт та вигравати всі єдиноборства. До атак же можна підключатись лише при розіграші кутових та штрафних. На щастя, в одному з таких моментів мені вдалося відзначитися взяттям воріт. Навіть уявити не міг, що заб’ю свій перший гол за «Зорю» в «домашньому» матчі в Києві в рамках Ліги Європи.

— Чому після цього луганський колектив розслабився, за що поплатився пропущеним м’ячем?
— Я з вами не погоджусь, що це було наслідком розслаблення. Навпаки, мої партнери ще більше почали осідати карний майданчик «Лачі». Вочевидь, пішли занадто великими силами, чим скористався суперник, розгорнувши стрімку контратаку. Після пропущеного м’яча ніхто не збирався опускати голову, відтак практично в наступній атаці повернули собі перевагу в рахунку. Було помітно, що команда має характер та прагне перемогти.

— Чи не було за нічийного рахунку думок, що краще приберегти сили до гри з «Металістом»?
— Чесно, не думаю, що в той вечір хтось згадував, що скоро доведеться стартувати в чемпіонаті. «Зоря» хоче перемагати в кожному матчі, тому думки про наступний поєдинок з’являються лише тоді, коли починаємо готуватись до нього.

— Як вам підтримка практично заповнених трибун «Оболонь-Арени»?
— Складалося враження, що ми граємо в Луганську, а не в Києві. Хоча, наскільки я знаю, то з нашого міста в столицю приїхали чимало фанатів. Коли вийшов із підтрибунного приміщення, то здивувався, скільки людей прийшло нас підтримати. Як мені розповідав екс-гравець «Оболоні», а нині мій партнер Худзік, в цій частині Києва люблять футбол, але, на жаль, їхня команда виступає лише в другій лізі. За його словами, вони скучили за футболом такого рівня. Уважаю, що ми змогли віддячити вболівальникам перемогою за таку палку підтримку.

— Чи не складно вам грати за такого напруженого графіка?
— Збори ж тільки недавно завершились. Команда повністю готова. Зараз, гадаю, сил нам вистачатиме на два турніри. Проте, чи впораємось із таким насиченим режимом до кінця, покаже лише час.

— Чи могли, як і багато інших легіонерів, не повернутись в Україну?
— Дуже шкода, що такі події відбуваються в нашому місті. Утім, у мене чинний контракт із «Зорею». Не для того я гарував тут два з половиною роки, щоби не відпрацювати договір до його завершення. Звичайно, багато думав про ситуацію на сході країни, проте зупинився на тому, що варто повернутись в Україну. Тим паче, в мене є друзі в команді, хороше ставлення з боку головного тренера. Що буде далі? Побачимо.

— Натомість Болі не повернувся у розташування команди. Чи розумієте, чому Яннік вирішив так учинити?
— Розумію його вчинок як іноземця, але не футболіста. Вочевидь, йому не хочеться ризикувати своїм життям. Отож, не скажу, що Болі правий, але розумію його.

«Украинский футбол»




Комментирование отключено.


  • 

  • Луганский рейтинг Rambler's Top100 Украина онлайн