zarya.lg.ua

Атакующий полузащитник луганской «Зари» прокомментировал поражение со счетом 1: 7 от «Шахтера»

Задача — сделать интервью с игроком из центрального матча тура — накануне выходных, казалось, не вызовет особых трудностей. Но после финального свистка в Запорожье стало очевидно, что желающих дать комментарий по поводу позорного (не по игре, а по счету) фиаско не будет. Понимая менталитет наших игроков, сразу были отвергнуты варианты интервью с украинцами. Впрочем, и трое иностранцев — Сиваков, Липартия и Любенович — не «выручили»: в двух были отключены телефоны, а последний упорно не брал трубку, чем искренне удивил. Поэтому выбор пал на Тотовицкого, единственного игрока, для которого этот матч имел еще другое, приятное, окраска — полузащитник луганчан после сложной травмы впервые сыграл полноценную встречу. Что из нашего разговора получилось, читайте ниже, в эксклюзивном интервью «УФ».

— Андрію, вже відійшли від учорашнього (розмовляли в суботу. — Є.Д.) матчу?
— Емоційно, може, так, але психологічно — ні.

— Зараз намагаєтеся забути про той поєдинок чи продовжуєте детально аналізувати?
— Повірте, про це складно забути, та стараюся…

— Судячи з вашого голосу, непросто було заснути після такого.
— Маєте слушність, погано спав уночі.

— Із іншого боку, в п’ятницю відіграли повноцінний матч — уперше від другого травня. Чи відчуваєте з цього приводу бодай мінімальну розраду?
— Так, є приємне відчуття, коли розумієш, що можеш відіграти весь поєдинок. Тим паче, як ви правильно підмітили, давно вже не грав. Це, напевно, єдиний позитивний момент із того, що відбулося учора.

— Як гадаєте, що вчора вплинуло на такий результат?
— Найперше, під завісу першого тайму пропустили той м’яч… Хоча до того начебто показували непоганий футбол. Навіть перевага була на нашому боці. Маю на увазі не за володінням м’ячем, а за створеними нагодами. Утім, усе перекреслив безглуздий гол «Шахтаря». Після того стало тяжко насамперед у психологічному плані. Тим більше, по перерві вийшли вмотивованими, побігли вперед, натомість пропустили вдруге. Усі були рішуче налаштовані, тож прагнули відігратися, проте замість цього потрапили в «полон».

— Можливо, в другому таймі не потрібно було так стрімголов летіти в атаку? Залишати вільні зони для «гірників» — навряд чи хороший задум.
— Нам сказали, щоби виважено йшли в наступ, загалом, діяли від оборони. Відчували, що можемо, як мінімум, не програти, тому шукали щастя поблизу воріт Каніболоцького. Однак усе склалося по-іншому…

— Відсутність чотирьох основних гравців (Караваєва, Малиновського, Будківського та Шевченка) мала визначальний характер?
— Скажу так: за грою ми не мали жалюгідний вигляд, але фінальний рахунок указує про зворотне.

— У цілому, тяжко пригадати, щоби поєдинок так нелогічно складався всупереч зусиллям луганської команди.
— Напевне, другий тайм — найгірший за всю історію клубу. Шість м’ячів пропустити… Складно знайти об’єктивне пояснення.

— Учора головний тренер Вернидуб украй емоційно поводився. Як Юрій Миколайович вів себе з підопічними? Можливо, навпаки заспокоював вас?
— Не хочу це виносити на загал. Усе, що було, залишиться всередині колективу. Звичайно, тяжко було втримати себе в руках. Думаю, цей матч буде нам усім гірким уроком на майбутнє.

— Наступний двобій із сусідами — запорізьким «Металургом». Маю передчуття, що луганці захочуть реабілітуватися за ті 1:7 од донеччан. Маю слушність?
— Так, звісно. Тільки, на мою думку, потрібно після такого результату не лише відігратися на запоріжцях, а й перемагати в усіх матчах, що залишилися до завершення сезону. Лише таким чином зможемо реабілітуватися.

— Думаєте, це допоможе в подальших виступах?
— Авжеж. Тим паче навіть уявити собі не міг в дебюті поєдинку, що ми так погано зіграємо після перерви в другому таймі.

— Насамкінець, совість вимагає перепросити, що змусив оживити пережиті події учорашнього матчу.
— Та я розумію. Робота така…

«Украинский футбол»